Смілодон

Смілодон  — вимерлий рід хижих ссавців з родини котових і підродини
махайродових, відомий своїми великими зубами, зазвичай говорячи про шаблезубих тигрів
мають на увазі саме смілодонів.
Одним з найкраще вивчених представників смілодонів є північноамериканський смілодон
( Smilodon caflifornicus ). Вивчений він завдяки залишкам, що збереглися в асфальтовій масі,
утвореній мінеральними смолами, змішаними з водою. Відомо понад 2 тисячі таких знахідок,
що дозволяє добре вивчити цих тварин.

Хоч "шаблезубим тиграм" в масовій культурі приписуються величезні розміри, але насправді
смілодони були приблизно такі як сучасні африканські леви, але мали дещо інші пропорції
тіла та кінцівок. Задні лапи смілодона були легші та слабші, ніж у сучасних великих котів, а
от передні, навпаки, помітно масивніші та сильніші. Масивнішими були також ребра і
грудина. Тобто смілодони мали помітно масивнішу передню частину тіла ніж сучасні
пантери . Нижчі частини кінцівок були коротші порівняно з такими ж в печерного лева. За
пропорціями кінцівок смілодон найбільше нагадував ягуара. Для обох цих видів мають
спільні риси в будові задніх кінцівок зі стопохідними хижаками. Відповідно, так само, як і
ягуар, смілодон певно нападав на здобич із засідки, а не використовував стрімку погоню (як
леви). Характерною рисою смілодонів був куций хвіст подібно до рисі .

Низьке розташування ніздрів, ймовірно, давало тварині можливість дихати у випадку коли

голова була занурена в плоть жертви. Силі рифлені ясна, які покривали край твердого
піднебіння могли служити для стоку крові, але ймовірніше укріплювали череп від
навантажень під час боротьби. Смідодон найімовірніше атакував живіт чи горло жертв бо
його довгі та тонкі ікла не витримали б зіткнення з костями під час боротьби. Порівняння
зносу зубів смілодонів з іншими хижаками дозволяють зробити висновок, що вони рідко їли
кості, хоч іноді споживали падло .
За залишками смілодолнів можна зробити висновки про те, які саме травми вони зазвичай
отримували. Найчастіше смілодони мали травми в області шиї, грудей та попереку, очевидно
отримані на полюванні.

В багатьох тварин є сліди загоєних ран які на довгий час робили
неможливим полювання, що інтерпретують як доказ соціальності смілодонів. Особливо
добре це помітно на черепах тих тварин які зламали одне чи навіть обидва ікла. Ці ікла
мають стерті, рівні, зношені краї, що свідчить, про їх тривале використання після травми.
Корінні зуби таких котів також помітно більш зношені — тобто після втрати ікл тваринам
доводилося більше їх використовувати. Але дуже цікавим, є той факт, що статистика (а
знахідок смілодонів достатньо для кількісного аналізу) свідчить, що ікла смілодонів
ламалися рідше ніж в сучасних пантерових. Це свідчить про абсолютно іншу тактику
полювання ніж в сучасних великих кішок, які маючи міцніші зуби одночасно використовують
небезпечнішу для них тактику.